її. Сама по собі людина несамодостатня, їй потрібна опора, яку вона вбачала в А. Онтологічно А. – це подолання скінченності людської істоти, обмеженості її пізнавальних можливостей. А. це є сама людина, але як гранична інстанція її життя він повинен існувати поза нею. Стабільність будь-якої культури, соціальних зв’язків ґрунтується на певній остаточній інстанції, яка не підлягає сумніву, до якої кожен може звернутися, знайти захист чи душевний спокій. Без такого А. суспільство нетривке. Саме він є гарантом моральності стосунків, правових законів, єдності соціуму як цілого. Класичний приклад тлумачення А. подає англ. абсолютний ідеалізм (кін. XIX – поч. XX ст.). Коли держава і релігія почали втрачати силу, Стирлінг (1820 –  1909), Бредлі (1846 – 1924), Мак Таггарт (1866 – 1925) вибудували філософські системи, в яких над видимим світом здіймається незмінна, несуперечлива, гармонійна реальність, з якої випливають усі права і обов’язки людини та яка повинна реалізувати себе в релігії і держави ЯК відображеннях А. Духовна і соціальна руїна завжди проявляється у втраті вищих чи абсолютних цінностей.
М. Булатов
АБСОЛЮТНА ІСТИНА

АБСОЛЮТНА ІДЕЯ – засадниче поняття в філософії Гегеля, яке має декілька значень: 1) як завершальна ланка логічного процесу – єдність «ідеї пізнання» (теоретичної ідеї) та «ідеї блага» (практичної ідеї); і в цьому розумінні воно має раціональний зміст, оскільки поєднання теорії і практики дає найбільш досконале і повне (абсолютне) знання; 2) як синтез гранично загальних, а тому абсолютних протилежностей – мислення і буття, суб’єктивного і об’єктивного; 3) як основа всієї існуючої дійсності, всього світу, природи і людини; це значення відбиває ідеалістичний аспект вчення Гегеля; 4) як зміст абсолютного знання, або розуму, які становлять сутність абсолютного духу. В усіх значеннях присутня основна риса ідеї – поняття, що має бути реалізованим і є основою того, що реалізується. Система логіки є реалізацією А.і. як основи, що відкривається в її завершенні, бо, згідно з Гегелем, наступне – основа попереднього, а остання ланка логічного –  основа всієї системи категорій. Природа постає як втілення і відчуження А.і. Розвиток духу є усвідомленням і пізнанням А. і. як підстави всього існуючого і своєї власної сутності.
М. Булатов
АБСОЛЮТНА ІСТИНА – єдино правильна, безумовна істина. Первісним осередком її були релігії, кожна з яких лише себе вважала вірною, а всі інші невірними. Боротьба таких абсолютів була духовно-практичним відтворенням взаємовідносин етносів, яким вони належали. Позитивний сенс такого явища полягав у тому, що людина, яка відчувала себе істотою слабкою і несамодостатньою, потребувала зовнішньої духовної опори. Цією опорою, гарантом її існування виступав Бог. Без А.і. буття людини