АБСОЛЮТНА ІДЕЯ
АББАНЬЯНО, Ніколо(1901, Салерно – 1990) – італ. філософ, представник екзистенціалізму. Обстоював оптимістичний, або позитивний варіант екзистенціалізму. Екзистенцію розумів як можливість. Стверджував, що автентичний екзистенційний вибір є спробою знайти в теперішньому певну єдність між минулим і майбутнім, що виключала б неможливість подальшого вибору. Цій меті слугувала універсальна формула «можливість можливості». А. припускав поєднання наукового пізнання з релігійною вірою, емпіризму з ірраціоналізмом. Автор праць з історії філософії, історії наукового пізнання, соціології, естетики.
Осн. тв.: «Структура екзистенції» (1939); «Позитивний екзистенціалізм» (1948); «Історія філософії». В 3 т. (1974).
АБЕЛЯР, П’єр (1079, Пале – 1142) – франц. філософ, теолог і поет, один із засновників діалектичної схоластики, відомий майстер диспуту свого часу. Учень номіналіста Росцеліна та реаліста Гійома з Шампо. У 1113 р. заснував школу з філософії і теології у Парижі. Трагічне кохання А. і Елоїзи, відображене ним у славнозвісній «Історії бідувань Абелярових», закінчилось тим, що в 1119 р. А. і Елоїза стали ченцями. Але зважаючи на численні прохання, А. знову повертається до викладацької роботи. Праці А. двічі були піддані осудові офіційною церквою за єресь – в 1121р. на соборі в Суасоні і в 1140 р. на соборі в Сансі. В суперечках реалістів і номіналістів А. займав проміжну позицію, розробивши власне вчення, пізніше назване концептуалізмом. У етичному вченні А. наголошував на природних, а не божественних першоосновах моральності: гріховний не сам вчинок, а намір порушити моральний закон, властивий усім людям і всіма визнаний, хоч і різною мірою; вчинок, який чиниться у згоді з сумлінням, не може бути визнаний гріховним. А. одним з перших протиставив авторитету віри авторитет розуму і науки. Не «вірити, щоб зрозуміти», як у Ансельма Кентерберійського, а «розуміти, щоб вірити». А. визнає божественне одкровення, але вважає, що Святе письмо, як результат творчості окремих осіб, підлягає критиці розуму. В питанні про походження понять А. наближається до сенсуалізму.
Осн. тв.: «Християнська теологія» (1124); «Так і ні» (1123); «Пізнай самого себе» (1125-1138).
АБСОЛЮТ (від лат. absolutus – безумовний, необмежений) – одне з основних понять духовної культури людства, що виражає граничну загальну основу сущого й найвищу цінність для людини. Поняття «А. » віддавна існувало в філософії і поза її межами – в міфології, релігії, суспільних стосунках, але сам термін набув поширення у XVIII ст. в нім. класичній філософії. Уявлення про найвище, абсолютне виникло тому, що людина живе в світі, який набагато перевершує її могутністю, незрозумілістю, протистоїть їй практично і духовно. А. втілює два моменти – силу світу і бажання людини підкорити цю силу чи умилостивити