на основі аналізу економічних відносин як одного із чинників історичного поступу.
В. Фадєєв
МАТЕРІЯ (лат. materia – речовина) – категорія для означення об’єктивної реальності, незалежного від свідомості буття; в історії філософії ця категорія мала різний зміст. Початкові неоднозначні уявлення про М. як речовину (вода, повітря, вогонь і т.п.), що є підвалиною різноманіття плинного світу сущого, привели до питання – чи існує М. взагалі і якщо існує, то як самостійна сутність поза одиничними речами чи лише як можливість останніх. Платон вводить уявлення про безформне середовище, яке пізніше назвали «M.» (hyle). Сам Платон використовував для його позначення різні терміни: «сприймаючий першопочаток», «годувальниця», «мати». Він розрізняв незриму, позбавлену форми, ірраціональну первинну М., як чисте становлення, і вторинну — чуттєво оформлену, рухому і плинну. Чиста ідея – первинна (чиста) М.; вторинна (чуттєво-плинна) М. — така структура платонівського світопородження, де ідея є дещо раціональне і вільне, а М. – випадкове і тому необхідне й неминуче («Тимей»). Пізніше Плотин зазначав, що потреба у понятті М. з’являється лише там, де відбувається процес виникнення одного явища з іншого. Значну увагу проблемі М. приділяв Августин. M. y нього є суцільною невизначеністю: вона одночасно і «ніщо» і «дещо», «є» й «не є», по-
366
МАТРІАРХАЛЬНЕ Й ПАТРІАРХАЛЬНЕ
вна відсутність форми і спроможність приймати різні форми. Антиномічний характер М., за Августином, обумовлює й антиномічність уявлень про неї: треба погодитися з тим, що її впізнаєш, не розуміючи, що це таке. Зрештою, Августин вважав М. створеною Богом. У новий час М. ототожнювалася з механічним субстратом (Гольбах, Гельвецій та ін.), саморухомою сутністю (Толанд, Спіноза). Берклі виступав з критикою поняття М. на тій підставі, що людське сприйняття здатне дати уявлення про окремі речі, але не про загальний їх речовинний субстрат. Якісно новий аспект у розуміння М. вніс марксизм, який, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, звернув увагу на нередукованістьМ. до природних, зокрема фізичних явищ і речей. Енгельс заперечував існування «М. як такої» поза конкретними її проявами, розглядав М. як суперечливу, рухому єдність усього сущого. Ленін піддав критиці спроби інтерпретувати відкриття у фізиці на межі XIX – XX ст. як доказ можливості «зникнення М.» Він визначав М. як категорію для позначення об’єктивної реальності, котра «дана у відчуттях», відбивається ними, але існує незалежно від них. З’ясування сутності M. відбувалося в історії філософії та науки при розгляді окремих питань: М. і субстанція; М. і свідомість (дух); М. і рух; М., простір і час; види і форми руху М. та ін. Матеріалісти ототожнювали М. з об’єктивною і самодостатньою дійсністю, субстанцією, універсумом, буттям,