сформульована одна з ознак адміністративного проступку – винність. У статті 7 зафіксовано, що штраф може бути на-кладений на особу яка є винною у вчинення адміністративного проступку. Встановлено, що мірою відповідальності за вчинення адміністративного проступку є адміністративне стягнення.
Штраф однозначно віднесено до адміністративних стягнень (ст. 1), хоча у тексті присутнє і інша формула: “штраф, що накладається в адміністративному порядку” (ст.ст.9, 10, II, 13, 15, 16, 18, та й сама назва Указу).
Текст преамбули вказує на наявність у системі державно-примусових заходів особливої сфери – адміністративного примусу, а також визначає місце адміністративного примусу у системі державно-примусових заходів (адміністративний примус застосовується коли за-ходи громадського або дисциплінарного впливу є недостатніми).
Адміністративний штраф відмежовано від інших видів штрафу, а також названа підстава застосування адміністративного штрафу – вин-ний проступок. Скасовано накладення штрафів у адміністративному порядку на юридичних осіб.
Скорочена чисельність суб’єктів адміністративно-деліктної нор-мотворчості і значною мірою звужено коло повноважень місцевих орга-нів влади щодо прийняття рішень, що передбачають за їх порушення накладення штрафів в адміністративному порядку.
Запроваджено новий орган адміністративної юрисдикції – адміністративні комісії при виконавчих комітетах депутатів трудящих. Положення про ці комісії встановило пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною. Воно містило статтю, яка фактично відбита у частині другій статті 9 чинного КУпАП: якщо при розгляді справи про адміністративне порушення буде встановлено, що порушення за своїм характером підпадає під ознаки злочину, адміністративна комісія направляє матеріали відносно порушника до органів міліції або в прокуратуру. Така норма з одного боку була кроком до розмежування злочинів і адміністративних проступків, а з другого – підкреслювала їх єдину правову природу.
Встановлення комплексних обмежень щодо застосування пока-рань, які накладаються в адміністративному порядку за вчинення адмі-ністративних правопорушень (проступків, деліктів) мало двоякі наслід-ки. Безумовно це було обмеження свавілля адміністрації, а регламента-ція процедури оскарження дій суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції, у тому разі і судового оскарження, створювала відповідні передумови для захисту громадян від неправомірних примусових захо-дів. У той же час, це було закріплення карального ухилу у взаємостосу-нках держави з громадянами. Між тим, деякі підстави для фіксації від-повідного паритету між каральним ухилом розвитку законодавства і правовими прагненнями суспільства почали складатися.
Але