фізичною, майновою.
Вищенаведене свідчить про те, що доведення пріоритетів будь якої з конкуруючих альтернативних концепцій на сучасному етапі роз-витку знань про адміністративний проступок себе вичерпало. Суспільну небезпеку і суспільну шкоду, у контексті дослідження ознак адміністративного проступку, необхідно розглядати у діалектичному співвідношенні з урахуванням сучасних досягнень юридичних, філософських, соціологічних та інших наук.
Такий підхід показує, що ці два поняття належать до різних рівней узагальнення знань про адміністративний проступок.
Категорія “суспільна шкідливість” є онтологічною. З деякими припущеннями можна вважати, що це загально соціальний рівень оцін-ки діяння. Підгрунттям такої оцінки є стан суспільних відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у суспільній свідомості. Вона межує з побутовим розумінням наслідків протиправного діяння.
Наявність шкоди встановлюється шляхом опису того, що трапи-лось (проступку). Такий опис є точною фіксацією встановлених фактів, їх “фотографією”. Він вже сам по собі виступає доказом вчинення від-повідного діяння.
Не даремно законодавець застосовує зазначене поняття як первіс-ну ознаку правопорушення. Нагадаємо, що адміністративний проступок визнається вчиненим коли відповідна особа бажала, свідомо допускала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності (ст. 10 і 11 КУпАП). Відповідно до закону, потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 269 КУпАП).
Вимога зазначати у документі, який описує факт вчинення адміні-стративного проступку (протоколі про адміністративний проступок) наявність матеріальної шкоди також свідчить про онтологічну природу категорії “шкода” (ст. 256 КУпАП).
Категорія “суспільна небезпека” є гносеологічною. Це рівень оцінки діяння державою. Така оцінка здійснюється з позицій права і за-кону. Підгрунттям оцінки є стан правових відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у правовій свідомості. Теоретичні здобутки юрис-пруденції виступають обов’язковими інструментами формування такої оцінки.
Наявність чи відсутність суспільної небезпеки неможливо встано-вити шляхом онтологічного опису, тобто шляхом “фотографування” фактів. Вона має бути доведена. Доведення здійснюється шляхом дослі-дження усіх сторін діяння з метою виявлення властивостей, які на рівні теоретичних знань визначені юридичними ознаками проступку і відо-кремлюють його від інших шкідливих вчинків.
Дослідження здійснюється у відповідних організаційних формах. Таким формами виступають справи про адміністративні проступки, кримінальні справи, дисциплінарні справи тощо. Справи по своїй суті є гносеологічним відбитком