адміністративного проступку і злочину і має іс-торичні коріння (М. Таганцев, А. Єлістратов). Сучасні представники концепції суспільної небезпеки адміністративного проступку виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. Вони зазначають, що злочини, адмiнiстративнi, дисциплінарні й цивільні правопорушення певною мірою є суспільно небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це ознака, яка властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.
Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона властива “меншою”, “невеликою”, “невисокою”, “незначною” мірою i не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної відповідально-сті.
Наведена теоретична посилка підтверджується законодавчою практикою, яка знає випадки, коли перші з них перетворюються на дру-гі й навпаки. Тобто, одне й те саме діяння на одному проміжку часу ро-зцінюється як злочин, а на іншому — як адміністративний проступок.
Прикладом може слугувати адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. У перші роки її існування, незалежно від кількості виконаних особою протягом року складів, наступала саме вона. З пере-бігом часу законодавець прийшов до висновку про доцільність криміна-льної відповідальності спочатку за третє, а потім за друге дрібне хулі-ганство. Згодом кримінальна відповідальність за дрібне хуліганство бу-ла скасована. Сьогодні законодавство України кримінальної відповіда-льності за дрібне хуліганство не знає.
Аналіз кримінальних справ і справ про адміністративні проступки показує, що за значний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінювалась суттєво. Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зу-мовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.
Звідси випливає висновок, що між злочинами і проступками об’єктивно існує лише кількісна вiдмiннiсть у ступені суспільної не-безпеки, а якісну вiдмiннiсть надає законодавець.
Друга концепція (шкідливості адміністративних проступків) оформлюється як альтернатива до першої (концепції суспільної небез-пеки проступків). Її мета полягала у доведенні того, що адміністративні проступки це новий і особливий вид правопорушень. Що вони мають лише їм притаманні властивості. Що вони не мають (або остаточно втратили) генетичні зв’язки зі злочинами.
З її допомогою вирішувалось два важливих політичних питання: по-перше, демонструвався гуманізм кримінального законодавства (адже шляхом такого відмежовування адміністративного проступку від злочину з кримінально-правового простору виводився величезний масив